Текст песни Сергій Жадан - Пластунка N ("ЖАДАНА")

Так відступало твоє дитинство –
ставився голос, губились друзі.
Високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.

Так ми жили – голосні й недолугі,
вплетені в часу стрічку трофейну,
блудні поборники буґі-вуґі,
скурвлені діти міцного портвейну.

Ти одягала військові боти,
бігла до школи – пенал, олівчик.
Все ще попереду – перші аборти,
татові джинси, мамин ліфчик.

Ще підіймало звивисту хвилю.
Срібна розгромлена клавіатура
ще формувала основи стилю.
Так починалася контркультура.

З теплими гільзами “Біломору”,
з ковдрами битих студентських акцій
так наполегливо рвався угору
змучений блюз твоїх менструацій.
Щось нас єднало. Згублені сварки
падали в ніч, як у воду весла.
Ми відкривались, творили шпарки,
теплі вітри мимоволі занесли

смуток у душу, мов мед у соти.
Як ми трималися – Бога ради!
Попри усі божевільні гризоти,
попри задрочки радянської влади.

Цим і завершилось – тлінь мажорна,
стишена хвиля, сутінь озерна.
Схиблений час розтинає, мов жорна,
спільного досвіду темні зерна.

Тільки я знаю – між гострого віття,
в перенасиченій біосфері
так лише варто вживати повітря,
так лише слід прочиняти двері.

Липне до уст почуття морфеми –
альтернативна прозора вода ця.
Те, що було, не розіб’єш на теми.
Так ми кохали. І нам воздасться.